Першими нащадками архітектури К8 були Athlon 64, одноядерні і дуже швидкі процесори які не залишали шансу на перемогу своєму споконвічному супернику в особі Intel Pentium 4. За ними, як і слід очікувати, з’явилася двоядерні версії цих процесорів, і все б йшло далі гладко, але відбулася проблема, яка в результаті сильно підкосила AMD – Intel Core. Для людей, що цікавляться комп’ютерним залізом, перша серія цих чіпів мабуть запам’ятається назавжди. Вона буквально знову “підірвала” ринок настільних процесорів, як це колись зробив сам Athlon 64. Небувала міць Conroe вразила таку вдалу у всіх сенсах архітектуру К8. А що залишалося AMD? Грошей на розробку принципово нової архітектури в неї вже не було, та ще й продаж готової продукції різко впав. Залишалося сподіватися лише на оновлену К8 під назвою К10.
Що вона принесла нам порівняно з К8? В основному оновлений контролер пам’яті та кеш-пам’ять третього рівня. Тепер убудований контролер пам’яті вважався не просто двоканальним, а багатозадачним. Ця технологія додавала швидкість чотириядерним процесорам, але була марна, або взагалі знижувала її на двоядерних і одноядерних CPU. Також була суттєво покращена робота між ядрами процесора.
Всі ці оптимізації були апаратно вшиті у Phenom X4. Але і тут у AMD все пішло навперекосяк. Ревізія B2 процесорів Phenom X4 виявилася невдалою. Помилка в блоці TLB (translation look-aside buffer – буфер швидкого перетворення віртуальних адрес у фізичні).
Ложку дьогтю в бочку і так не зовсім солодкого меду підливало ще й те, що 65нм технологія не створила дива з плачевним розгоном і високим TDP останніх поколінь процесорів AMD.
Таким чином – знову втрата часу, грошей та клієнтів. Біла смуга, чорна смуга, чорна смуга… а коли знову біла?
Січень 2009 року ознаменував початок білої смуги у житті компанії. На суд IT публіці було представлено Phenom II. В основі нового покоління процесорів лежала архітектура К10.5. Що ж принесла К10.5? Це максимально вилизана до блиску К10. Кеш третього рівня був збільшений більш ніж удвічі – з 2Мб до 6Мб. Техпроцес зменшився до 45нм. Розгінний потенціал зріс до небувалих раніше висот: під рідким азотом чіпи AMD Phenom II X4 могли розганятися до 7000МГц! Повітряне охолодження гарантувало власникам 45-нм рішень від AMD частоти порядку 3800-4000МГц на степінгу C2 і 3900-4300МГц на C3.
Потім вийшли гіпер-успішні шестиядерні Phenom II X6. І здавалося AMD правильному шляху. Зараз інженери компанії прикрутять до архітектури K10,5 нові інструкції, обробку двох потоків на ядро і переведуть її на новий, 32-нм техпроцес. Але цього так і не сталося. AMD дійсно пішла шляхом багатопоточності, проте зовсім іншим чином.
І так, я чудово розумію що процесори Phenom II так само важко справлявся навіть з молодшими на той момент чіпами Intel Core i5, але вони були відносно холодними і енергоефективними CPU. Чого не скажеш про подальші процесори компанії AMD FX.
Але це, як кажуть, вже зовсім інша історія…
